Астрономи можуть приблизно оцінити, скільки часу потрібно новій зірці на формування: це той час, протягом якого матеріал газової хмари коллапсує у вільному падінні, і воно визначається розміром хмари і гравітацією. Хоча цей сценарій є лише грубим наближенням, він узгоджується з багатьма результатами спостережень, особливо з результатами спостережень тих джерел, де новий матеріал може втікати в газову хмару, наприклад уздовж філаментів, забезпечуючи стабілізацію активності на одному рівні. Однак цей простий сценарій може не підходити для найбільших систем, що включають скупчення зірок і зірки великих мас. Замість такого досить швидкого колапсу матерії може протікати куди більш повільний процес, що може бути пов’язано з впливом тиску, турбулентності і інших чинників, що уповільнюють гравітаційне стискання.

У новому дослідженні астроном Гарвард-Смітсонівського астрофізичного центру, США, Кара Баттерсбай (Cara Battersby) і двоє її колег вивчили формування, ранні етапи еволюції та тривалості життєвого циклу масивних зореутворюючіх областей в щільних молекулярних хмарах.

Порівнявши знімки хмар молекулярного газу зореутворюючіх областей зі знімками цих же областей в ІК і далекому ІЧ діапазонах, дослідники змогли виявити області з підвищеним рівнем зореутворення. Визначивши вік цих областей за допомогою так званих метанольних мазерів, дослідники змогли провести статистичну обробку даних.

Ці результати показали, що хмари газу, в яких спостерігається відносно небагато зірок, мають середню тривалість існування від 0,2 до 1,7 мільйона років, в той час як ті хмари, в яких присутні значні кількості зірок, існують в середньому лише половину від цього терміну. Ці результати також показують, що найбільш щільний газ знаходиться всередині хмар, в яких відсутні зірки великих мас.

Нагадаємо також про вплив космічного оточення галактик на процеси зореутворення в них.

Написати коментар


*