Добове обертання Землі поступово сповільнюється.

Місяць “тягне” океани на себе, океани передають імпульс суші.

У той же час океани “тягнуть” Місяць на себе, змушуючи його крутитися по орбіті швидше. Місяць набирає швидкість і переходить на більш високу орбіту, поступово віддаляючись від Землі. Цей процес триватиме до тих пір, поки обертання системи Місяць-Земля не стане повністю синхронним, як це вже сталося в системі Плутон-Харон.

Так звані приливні сили прагнуть привести систему в рівноважний стан, при якому обидва об’єкти стають нерухомими відносно один одного. Харон – дуже масивний супутник, він важить всього в 8 разів менше свого старшого брата, тому йому вдалося розгорнути Плутон до себе однією стороною.

З Плутона ніколи не можна побачити зворотний бік Харона, а з Харона – зворотний бік Плутона. Плутон висить в небі Харона нерухомо і навпаки. Щось схоже спостерігається і у нас, тільки Місяць набагато менший за Землю (маса менше в 81 раз), тому Земля встигла розгорнути Місяць до себе однією стороною, а Місяць Землю – ще ні.

Місяць віддаляється від Землі на 4 сантиметри в рік, а сонячна доба на Землі стає довшою на 1,7мс кожні сто років.

Нагадаємо також, що сонячні бурі можуть частково розряджати іоносферу Землі.

Написати коментар


*