Вивчення молекулярних хмар показало, що зореутворення зазвичай протікає в два етапи. Спочатку потоки матерії, що рухається зі надзвуковими швидкостями, стискають хмари в щільні філаменти, які тягнуться в довжину на декілька світлових років, після чого гравітація призводить до колапсу найбільш щільної частини матеріалу в окремі ядра.

У цьому сценарії масивні ядра (масою понад 20 мас Сонця) переважно формуються у вузлах, де перетинається кілька філаментів – там зароджуються майбутні скупчення зірок. Цей механізм видається досить наочним, однак насправді швидкість зореутворення, що спостерігається, в хмарах щільного газу становить лише кілька відсотків від швидкості, розрахованої в допущенні про вільному колапсі матеріалу.

Для вирішення цієї проблеми астрономи припустили, що магнітні поля впливають на ядра зірок, стримуючи їх гравітаційний колапс.

Нагадаємо також, що вперше вивчені магнітні поля у верхній атмосфері Сонця.

Магнітні поля важко виміряти; проте важко правильно інтерпретувати результати непрямих вимірювань параметрів магнітних полів. У новому дослідженні наукова група під керівництвом Тао-Чунг Чинга (Tao-Chung Ching) з Гарвард-Смітсонівського астрофізичного центру, США, за допомогою радіотелескопу Submillimeter Array вивчила шість щільних ядер в найближчий зореутворюючий області, що лежить в напрямку сузір’я Лебідь.

Для визначення напрямків і сили магнітних полів в ядрах майбутніх зірок автори використовували ефект поляризації міліметрового випромінювання – оскільки витягнуті зерна пилу шикуються в напрямку ліній магнітного поля і розсіюють світло переважно в одному напрямку, який визначається лініями поля. Потім вчені порівняли виміряні напрямки магнітних полів в ядрах майбутніх зірок з напрямками магнітних полів филаментів в цілому і прийшли до висновку, що магнітне поле філамента мало впливає на формування ядра зірки; значно більшу роль в цьому процесі відіграють турбулентність і гравітація.

Написати коментар


*